Стали у офіцерів чоботи пропадати. Спочатку всі подумали на солдатів

У багатьох адже родичі в тилу віддавали на фронт все останнє і бідували.

Тому вважалося, що ми як би забирали назад своє. Не дарма ж “Все на фронт!”.

стали у офіцерів чоботи пропадати. спочатку всі подумали на солдатів

Та й не ми перші війну цю затіяли, нехай нам тепер німці повертають все.

У Берліні було чим поживитися, тому нам дозволялося брати собі якісь речі і відправляти на Батьківщину.

- Тільки без мародерства! Дізнаюся - під трибунал! Ми не фашисти там якісь! - проінструктував нас перед виходом в місто командир полку.

Звичайно, його повчанням почули не всі. Багато безбожно грабували Берлін, тягнучи все, що бачили.

В основному, цей були рядові солдати. Офіцери якось ще побоювалися.

Але ніхто і подумати не міг, що свій може у свого тягти.

Та ще й вищі чини. З цим випадком я особисто зіткнувся якраз-таки тут, в Німеччині.

стали у офіцерів чоботи пропадати. спочатку всі подумали на солдатів

Під час війни якось Бог мене милував. З крадіями поруч не довелося жити.

Коли в Берлін увійшли, у багатьох взуття знатно пошарпані, і нам в першу чергу хотілося обзавестися новою.

У німців, на відміну від радянських громадян, були добротні хромові чоботи.

У нас би ці чоботи були на вагу золота. Чобіт кожен офіцер собі набрав.

І ось тільки стали помічати, що чоботи все, ніби за помахом чарівної палички, стали помаленьку випаровуватися.

Хтось непомітно став красти їх…

То у одного офіцера пропадуть, то в іншого.

Звичайно, відразу ж подумали на солдатів, що це вони розперезалися і у своїх же красти надумали.

Багато рукою махнули, сперли та сперли. А потім про це командир полку дізнався.

Він у нас був мужик правильний, непорядок не терпів.

Тут же наказав у всіх офіцерів посилки під час кожної відправки перевіряти.

стали у офіцерів чоботи пропадати. спочатку всі подумали на солдатів

Не знаю, чому йому така думка в голову прийшла. Я б зроду не додумався.

Ось у одного офіцера в наступний раз і виявили.

Виявилося, що він у своїх же крав і в СРСР посилками відправляв родичам.

Коли спливло все, йому таку бучу влаштували офіцери, що він назавжди запам’ятав.

Я брати участь в цьому не став, махнув тільки рукою. Бог йому суддя.

Петров Геннадій Петрович



ЩЕ ПОЧИТАТИ